Історія

Від створення до кінця І світової війни

Пласт виник на основі ідеї скаутського руху, що був придуманий в 1908 році Робертом Бейденом-Поуеллом, генералом-лейтенантом Британської армії. Перші пластові гуртки почали створюватися у 1911 році у Львові. Ідею скаутингу на українському ґрунті почали поширювати незалежно один від одного д-р Олександр Тисовський, Іван Чмола і Петро Франко – основоположники української скаутської організації. Офіційною датою заснування Пласту вважається 12 квітня 1912 року.

На території сучасної Польщі найактивніше діяли пластуни з Перемишля, де був зорганізований хлоп’ячий курінь (ч. 6 ім. полковника Івана Богуна) і два дівочі ч. 10 і ч. 80 (в різний час носили імена Княгині Анастасії Слуцької, Уляни Медведівни, Світлани Харченко, Мотрі Кочубей). Тут створив свій таємний гурток один із засновників Пласту – Іван Чмола.

Особливу роль у розвитку перемишльського Пласту відіграло також двоє українських вчителів: Є. Любович і Теодор Поліха, які активно працювали з молоддю в дусі пластової ідеї і методики. Під час І Світової війни перемишльські пластуни активно вступили в лави УСС. Пластуна Антіна Артимовича назначено провідником перемишльських УСС, його заступником також були пластуни, Волошин й Хронов’ят. У 1921 році був заснований пластовий гурток в Сяноці – другому важливому пластовому центрі на території сучасної Польщі.

У Кракові при Українській Студентській Громаді 1926 року засновано 9 курінь старших пластунів ім. Пилипа Орлика. Як секція Громади курінь легально проіснував до 1933 року, коли внаслідок слідств проведеного Сенатом Ягеллонського університету пластунам наказано було самоліквідуватися. Однак курінь перейшов на нелегальне функціонування і діяв до 1934 року, коли було арештовано курінного Миколу Климишина та деяких членів за підозрою участі у вбивстві Б. Пєрацького.

Після початку Другої світової війни німці дозволили заснувати при Відділі Молоді УЦК т.зв. «Курені молоді». У пластовій історіографії немає однозначного ставлення до цієї формації, зокрема, Сірий Лев вважає, що пластовою праця «Куренів молоді» була в тих осередках, де провідниками були колишні активні пластуни. Серед найдієвіших таких осередків варто згадати гімназії в Ярославі і Холмі.

До 1930 р. Пласт на території тодішньої польської держави діяв офіційно, потім був заборонений польською владою на усій території другої Речі Посполитої, де проживало українське населення. Перемишль, Сянік — це міста, які для кожного пластового вуха були рідними та своїми аж до початку Другої світової війни. Там діяли пластові гуртки майже з того часу що й у Львові і інших містах Галичини. Після заборони легальні пластові структури збереглися лише поза українською етнічною територією: у Кракові (до 1934 р.) і на території тоді Вільного Міста Данціґа (Гданськ), де навчалося багато українських студентів. Виховники Пласту в час німецької окупації намагалися проводити табори за пластовою методикою, наприклад, на території Холмщини та Лемківщини.

Відродження Пласту в Польщі

Внаслідок примусового переселення українців спочатку в 1944-1946 рр на радянську Україну, а потім під час Акції «Вісла» у 1947 році, Закерзоння, тобто південно-східна територія Польщі на якій споконвіку жили українці, втратило свій давній характер. Пласт, як і багато інших проявів української активності на цих землях остаточно перестав існувати.

Через розсіяння на північних і західних землях Польщі українці мусили наново організувати своє суспільно-культурне життя, далеко від рідної землі і давніх спільнот. Багато хто травмований ранами війн і репресій боявся проявляти свою українську тотожність, дехто дозволяв собі лише те, що толерувала комуністична влада Польщі. Ситуація змінилася у 1956 році. Тоді польська комуністична влада лібералізувала свою політику, в тому числі й по відношенню до української громади. Було створено Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ), яке взялося організовувати культурне життя українського населення і видавати тижневик “Наше Слово”. Почався поступовий процес творення формально невизнаних, але практично діючих структур Української греко-католицької Церкви. Почали діяти українські школи. Все ж таки комуністична система, яка у своїй суті була рішуче антиукраїнською, не дозволяла вільного розвитку українського життя, перш за все забороняла діяльність патріотично налаштованих молодіжних організацій. Попри зменшення політичного тиску Пластовій Ідеї треба було чекати ще більше сорока років, аж до провалу комунізму, щоб могти відродитися у вільній Польщі. Переломний момент стався у 1989 році, коли після напіввільних парламентських виборів 4 червня перемогу отримали сили опозиції, які доволі швидко створили перший некомуністичний уряд. Невдовзі після цих подій практично легалізовано Українську греко-католицьку Церкву, УСКТ перетворилося в Об’єднання українців у Польщі (ОУП). Саме ці зміни дозволили відродити Пласт у Польщі.

Ідея створення української молодіжної організації загальнопольського масштабу, яка могла б запропонувати українській молоді цілісну систему особистого та патріотичного виховання визрівала в колі студентів у Гданську, серед яких активним був Петро Тима та інші пов’язані з ним особи. Другим важливим центром відродження Пласту став монастир отців Василіян у Варшаві, де на час наукового стажування оселився Борис Ґуздяк, тоді — докторант Гарвардського університету, довголітній пластун. Саме він переконав відродити Пласт Мирослава Скірку. Борис Ґудзяк організував нелеґальний передрук книги д-ра Олександра Тисовського-Дрота «Життя в Пласті», яка повинна була потрапити в Україну, що і відбулося. Це видання, роздруковане підпільно, стало початком друку пластової літератури у Польщі.

Перші контакти заангажованих осіб — українських студентів з Ґданська та Мирослава Скірки — розпочалися ранньою весною 1990 року. Тоді було спільно прийнято рішення звернутися до Головної Пластової Булави у справі проведення пластового табору у Польщі, який мав почати формальний процес відродження Пласту. Пластуни, які відроджували організацію на початку 90-х років нав’язували до традиції довоєнного Пласту на території сучасної Польщі. Вони розшукували публікації на цю тему, учасників таборів тих далеких років.

Перший пластовий табір «Відродження» відбувся 2 — 18 липня 1990 року на півночі Польщі, куди внаслідок акції «Вісла» у 1947 р. переселено значну кількість українців, в малому селі Жабінка. Табір проходив на приватній території сім’ї Бочуляків.

По завершенні табору створено офіційну структуру, яка взяла на себе координацію роботи з повернення до життя організації Пласт-Польща. Після табору «Відродження» запрацювала Тимчасова Крайова Рада (ТКР) Пласту у Польщі. У склад тимчасового проводу увійшли Петро Тима, Мирослав Скірка і Дарій Стремецький. Тимчасова рада зайнялася підготовкою вишкільного табору виховників та організацією пластових осередків (на грудень 1990 р.). Першими почали працювати пластові осередки в Щецині, Битові, Слупську, Перемишлі, Ліґниці. Їх засновували учасники табору «Відродження», для яких саме на цьому таборі розпочалася пластова пригода. В тижневику «Наше Слово» з’явилися статті про Пластову Ідею, історію організації, тривала підготовка до видання часопису «Пластовий вісник». Розпочато також інтенсивні контакти з Пластом в Україні.

Завершенням етапу відродження Пласту в Польщі стало перетворення Тимчасової Крайової Ради Пласту в „Організацію української молоді – Пласт Польща”. Формально це сталося на І Крайовому Пластовому З’їзді, який відбувся 30 грудня 1990 року під час закриття зимового виховно-вишкільного табору у приміщенні початкової школи ім. Тараса Шевченка у Білому Борі. З’їзд обрав КПС та КПР Пласту у Польщі.

На І Крайовому З’їзді прийнято Статут Пласту у Польщі. Організацію не створювалося як повністю незалежну. Пласт увійшов до складу організаційної структури Об’єднання українців у Польщі, як його інтегральна частина (член-прихильник), яка повністю керувалася своїми законами та виконувала властиві собі виховні та організаційні завдання. Таке організаційне включення було наслідком загальної ситуації у Польщі, де необхідна була підтримка та сприяння вже діючих українських структур. Можна ствердити, що Пласт у Польщі виростав з потреби активної громади та знайшов підтримку її організаційної структури. Це мало неабияке значення, наприклад, у справах легалізації Пласту перед польськими державними чинниками, у справах фінансової допомоги для проведення пластових вишкільних таборів тощо. Включення у структуру ОУП дозволило також користуватися приміщеннями, домівками та допомогою тижневика (як засобу поширення інформації про організацію) «Наше Слово», видавцем якого є ОУП.

До ідеї відродження Пласту в Польщі дуже прихильно поставилися також ієрархія та духовенство Української греко-католицької Церкви. Владика Іван Мартиняк благословив це відродження, сам часто відвідував пластові табори, призначив крайового капеляна в особі о. Мирона Михайлишина, а дещо пізніше схвалив призначення о. Петра Барана на пост капеляна Пласту. Владика Володимир Ющак у 2006 році став почесним членом Пласту. У 2012 році капеланом Пласту призначено о. Дарія Губ’яка. У своїй діяльності Пласт постійно і завжди використовував приміщення та матеріяльну базу Церкви. Цьому сприяв факт позитивного досвіду співпраці Пласту і Церкви у діяспорі, а також спільність інтересів Церкви і Пласту у Польщі — створити виховну організацію, яка буде готувати нові покоління українців у Польщі на засадах вірності Богові та Україні. На жаль, з ієрархією Православної Церкви у Польщі, незважаючи на зусилля залучити православних українців Підляшшя, Холмщини до активності у пластових рядах та попри те, що пластові табори відбувалися також на православному Підляшші, налагодити співпрацю у 90-х роках не вдалося. Проте серед учасників пластових таборів були і є діти та молодь православного віровизнання (зокрема, з Холмщини).

Великою підтримкою у відродженні Пласту в Польщі були в дев’яностих роках гарцери з Союзу Гарцерства Речіпосполитої.

Розвиток Пласту

На початках був великий оптимізм і сподівання на створення сильної пластової структури в усіх великих осередках українців. Так з’явився Пласт у Щецині, Ліґницькому ліцеї, Команчі, у Білому Борі, Слупську, Перемишлі, Битові, Ґіжицьку, Гданську, Венґожеві, Банях Мазурських. Кожного літа й зими проводилося по кілька таборів для різних вікових груп пластунів та прихильників Пласту, з’явилися також пропозиції для старшої молоді проводити спеціалізовані табори — спортивні, водні, мандрівні. Табори, вишколи для виховників організовувались в різних регіонах Польщі, в тому числі і на рідних землях (наприклад, у Мриглодах біля Любичі Королівської, Ярославі, Холмі, Команчі, Пльосках на Підляшші, Лосю). Пластуни з Польщі допомагали під час літніх таборів пластунам з Німеччини, пластовій організації у Словаччині, брали участь у численних таборах й вишколах в Україні (в тому числі і в Криму), у США. Пласт став контактувати з польськими гарцерами, пластуни з Польщі брали також участь у міжнародних скаутських заходах — Джемборі в Голландії, Чилі. Одним з найважливіших заходів у 90-ті роки було складання (24 червня 1992 р.) присяги пластунами з Польщі під час свята на могилах воїнів УНР і УГА в Пикуличах біля Перемишля. В заході брали участь, окрім пластунів з Польщі, пластуни й виховники з України. Керівництво Пласту започаткувало видавничу справу: з’явилося три номери «Пластового Вісника», періодично — пластова сторінка в тижневику «Наше Слово». Пластуни з Польщі збирали матеріали про довоєнний Пласт у Перемишлі, Кракові, Гданську, про пластові табори на Холмщині, які організовувались під час Другої світової війни. Виховники зайнялися поширенням у Польщі пластової літератури, яка видавалася на Заході та в Україні.

На діяльності Пласту Польщі відчутно позначилася специфіка української громади — розпорошення по території всієї країни. Це від початку не давало змоги творити сильні пластові осередки, тому що українці зазвичай проживали у малих містах і селах. В окремих містах де була молодь не було виховників, в інших — діти та молодь дуже різного віку (надто малі гурти, щоб творити новацькі рої або юнацькі гуртки). Тому дуже важко було будувати структуру організації й проводити виховну роботу подібну до тої, яка ведеться в Канаді чи Україні. Не сприяло розвитку Пласту також те, що частина учасників таборів, вишколів у місці проживання не мала ровесників, які б могли продовжувати разом з ними пластування. Переїзд виховників на навчання в інше місто часто спричиняв завмирання пластової роботи в багатьох осередках (Перемишль, Ліґниця).

Помітна криза почалася в середині 90-х років, коли виявилося, що на місце ініціаторів пластової роботи та виховників у регіонах (які ставали студентами або починали працювати) не приходять нові люди — заміна. Почали також втрачатися зв’язки з Україною, де внутрішні проблеми призвели до зменшення зацікавлення співробітництвом з іншими країнами (окрім США і Канади). Негативно на організації позначилося й те, що розпорошені молоді люди зацікавлені після таборів пластовою активністю протягом року не мали зв’язку з організацією, друзями, тому їх захоплення зникало. В період кризи виявилося, що плани вимагають коректи, переорієнтування, адже польські умови накидають інші форми праці, ніж очікувалось спочатку. Там, де були бажаючі, Крайова Пластова Старшина намагалася сприяти тому, щоб праця проводилася цілорічно, де не було можливостей — ставився акцент на участі у літніх таборах, виїздах на табори в Україну. Батьки і вчителі необізнані з Пластом, не допомагали молодим виховникам долати труднощі.

Кризу частково вдалося подолати наприкінці 90-х. Зробили це молоді виховники, які взяли на себе ініціативу відновлення роїв і гуртків, обрали КПС та КПР, налагодили контакти з пластунами в Україні. У 1997 р. активними було 6 осередків у Ґіжицьку, Гданську, Слупську, Ліґниці, Л’ємборку і Рабаціні. Знову відродилося літнє таборування, вишколи виховників. У 2000 р. біля Ґіжицька, на півночі Польщі, пройшла Міжкрайова Пластова Зустрічі з нагоди 10-ліття відновлення Пласту у Польщі. У зустрічі взяли участь, окрім пластунів з Польщі, пластуни з України, а також пластунка-виховниця з Франції.

Після короткого злету знов почали дошкулювати проблеми з недостатньою кількістю активних пластунів, які готові були розвивати організацію і зміцнювати її позицію в українському громадському житті в Польщі. В 2001-2004 роках з приводу браку кадрів не відбулися крайові юнацькі табори. Заходами, які в цьому часі стабільно підтримували пластовий дух в Польщі були крайові новацькі табори, які відбувались кожного року і новацькі сходини в Слупську. Криза проявилась також в ослабленні діяльності Крайового Проводу. Після 2001 року КПЗ не відбувався п’ять років.

Ситуація почала мінятися у 2005 році. Тоді після п’ятирічної перерви був зорганізований мандрівний юнацький табір серед учасників якого з’явилися бажаючі організувати пластові осередки в своїх рідних містах. З 2005 року почали діяти новацькі рої в Білому Борі і Гурові Ілавецькому. У 2006 році зорганізовано в Слупську вишкіл новацьких і юнацьких виховників, а у жовтні того ж року скликано Крайовий Пластовий З’їзд на якому обрано провід Пласту. Від цього часу помітною стала більша стабільність функціонування організації, регулярно відбувались юнацький і новацький табори, проводились вишколи виховників, на які запрошувались інструктори з України.

З часом, починаючи з 2009 року, у молодих виховників зародилась ідея: збільшувати кількість пластових акцій протягом року, які допоможуть підтримувати юнацтву і новацтву зв’язок з друзями з таборів, а також здавати пробу пластунам, що не мають можливостей брати участі в пластових сходинах, оскільки бракує виховників до постійної праці в осередках. Таким чином в Польщі збільшилась кількість пластових заходів. Деякі з них на постійно увійшли в календар пластунів. З 2011 року вперше в Польщі відбулась передача Вифлеємського Вогню Миру, урочисте вручення якого стало традицією багатьох парафій в Польщі. Незабаром, у 2013 році почались дві інші акції: Свято Весни, що зазвичай відбувається на початку травня і Пластовий Рейд, з яким можна піти в мандри по горах і насолоджуватись жовтневою осінню. Крім цих активностей пластуни також беруть участь у різних вишколах, які відбуваються кожного року.

Внаслідок кризи пов’язаної з російським вторгненням на територію України, збільшилась міграція українців до Польщі. Це принесло за собою нові виклики і поштовх до розвитку Пласту. В Пласті зустрілись дві групи українців: представники нацменшини і мігранти. Перші – розсіяні по території північної і західної Польщі, нащадки переселенців, виховані в обставинах зберігання українства серед домінуючої польської культури. Другі – сформовані в українському суспільстві, шукають українства в нових умовах, зосереджені в найбільших польських містах. Пластуни з України, які переїхали до Польщі почали активно включатися до пластового життя над Віслою. Наявність великої кількості українців в різних містах Польщі дозволила організувати пластові структури в містах, де українська нацменшина не була чисельною. Почали прибувати дорослі члени організації, які ніколи раніше не пластували.

Впродовж багатьох років від відродження Пласту поверталась думка про те, щоб покликати окрему організацію Пласту в Польщі. Завдяки збільшенню кількості членства спричиненому активною діяльністю Пласту, міграцією українців до Польщі, а також завдяки детермінації окремих членів проводу Пласту, питання це почало лунати щораз частіше, не лише як один з напрямків розвитку організації, а як крайня необхідність і обов’язковий етап подальшого зросту.

ХІІ КПЗ 2 березня 2019 року доручив Крайовому Проводу Пласту підготувати новий Статут і провести процес підготовки створення товариства. Тоді також З’їзд прийняв рішення про зміну назви організації, щоб підчеркнути її скаутський характер і те, що не лише молодь, а люди різного віку можуть себе розвивати у Великій Грі. Нова назва звучить: „Пласт – українська скаутська організація в Польщі”. Офіційно зареєстрованим товариством Пласт став у червні 2020 року.

Дуже швидко після КПЗ розпочалась підготовка ще однієї важливої ініціативи. Разом з Програмним Рухом Відкривачів Союзу Польського Гарцерства (Programowy Ruch Odkrywców ZHP) зорганізовано акцію “Полум’я Братерства”, яка має на меті в переддень річниці перемоги над більшовицькою навалою у 1920 році вшанувати пам’ять українських бійців Армії УНР, що разом з польським військом боролися за незалежну Україну та Польщу. Акція, проведена вперше 14 серпня 2019 року, дала початок дружній співпраці пластунів і гарцерів з руху “ПРО”, а також стала приводом поширення інформації про Пласт не лише в українському колі, а в загальнопольському масштабі.

Протягом тридцяти років через пластові ряди пройшли сотні молодих українців Польщі. Пласт створював можливості спілкування з ровесниками, навчав самостійності, життя в природі, патріотизму, пошани до власного минулого. Був і є українським середовищем, де молоді українці можуть плекати свою мову, навіть якщо вже не розмовляють нею вдома. За усією пластовою роботою зазвичай стояли молоді люди (учні середніх шкіл, студенти), які присвячували багато свого часу і енергії, щоб реалізувати мету Пласту. Попри такі труднощі як брак тяглості поколінь, розсіяність по Польщі, виклики з кадрами Пласт продовжує розвиватися. Посилення українських громад в Польщі громадянами України став неабияким поштовхом до подальшого зростання. Станом на 2020 рік в Польщі є біля 130 пластунів. Більшість з них приналежить до осередків у Вроцлаві, Любліні і у Варшаві. Новацтво і юнацтво, яке не має можливості бути в гуртку, або рою пластує дистанційно. Кожного року відбувається два крайові табори і біля п’яти крайових пластових заходів.